Де мої олівці? Малюватиму ніжні світанки….
Де мої олівці? Малюватиму ніжні світанки….
Кажуть, що незабаром в домівку загляне війна.
Кава випита. Осад залишив на дні філіжанки
Візерунки м'які, наче з дна визирає весна.
Теплий березень. На підвіконні очуняла муха,
Через отвір в вікні піднялася у пробний політ.
Ну, чому ж у вельмож в головах лише гроші й розруха?
По собі залишають кривавий неприязний слід.
Обіцяла малюнки про втішні ранкові турботи,
Про ту ніжність, що птахи на крилах додому несуть.
А душа випромінює смуток, складає зажурливі ноти,
А реальність шукає в щоденності праведну суть.
Ну, навіщо весні отой сум, і не личить їй сіре.
Нащо думи такі, що у літо стежки не ведуть.
Ти неси свої води спокійно до моря, мій Дніпре,
Може трапиться диво і воїни зброю складуть…
ГДЕ ЖЕ КАРАНДАШИ? РИСОВАТЬ БУДУ НЕЖНОСТЬ РАССВЕТА (вольный перевод П.Голубкова)
Где же карандаши? Рисовать буду нежность рассвета....
Говорят, что вновь скоро заглянет в мой дом война.
Кофе выпит. На дне лишь осадок кофейного цвета,
В его мягком узоре, со дна мне мигает весна.
Теплый март. С подоконника сонная муха,
Стартовала в свой пробный полет на тот свет.
Почему ж у вельмож в головах только деньги, разруха?
По себе оставляют кровавый и прОклятый след.
Обещала рисунки про утренние заботы,
Про ту нежность, что птицы на крыльях домой несут.
А душа излучает лишь грусть и печальные ноты,
А реальность всё ищет в обыденном правду и суть.
Ну, зачем же весне эта грусть, не идет ей и серость.
И зачем эти мысли, что в лето тропы не ведут.
Ты неси, о, мой Днепр, к морю вод своих прелесть,
Может чудо случится, оружие в лом сдадут...
