Королева Гір Клавдія Дмитрів
Здригнулася, заплакала Вкраїни,
Роки́ тече її невинна кров,
Поставить рідну прагнуть на коліна,
У браму неньки не́люб увійшов.
Входи́ть став так, неначе він господар,
Я кави філіжанку приготую,
Зварю́ її з любов’ю на зорі́,
І на місточок знову попрямую,
Який через струмок, що у дворі.
В повітрі заснує́ться павутина,
(На мелодію пісні «ОЙ, У ВИШНЕВОМУ САДУ»)
Душі моєї передзвін,
Який же загадковий він,
Я з ним живу усе життя,
Його лелію, мов дитя.
Де ли́лась кров, там квітнуть маки,
Де йшли бої і гинув люд,
Були́ ворожії атаки,
Та бу́де ще й Господній суд.
Дай нам, Боже, ПЕРЕМОГУ,
Забери усю тривогу,
Хочем в мирі дальше жити,
Україну відроди́ти.
Прожени орду прокля́ту,
Звучить-звучить моя́ віолончель,
І сми́чок гладить ніжно її стру́ни.
Вона, немов красуня Мармазель,
Що покрутила ко́лесо фортуни.
Звучить вона і зовсім не стиха́,
Молись за ме́не, мамочко щодня́ –
Твою́ молитву Го́сподь за́вжди чує.
Росту я від молитви, мов дитя,
І Бог щасливу долю подарує.
Молись за ме́не, мамо, кожну мить,
Хоч іноді відчуєш навіть вто́му,
Мені чому́сь на думку не спадало,
Та й навіть гадки, звісно, не було́
Про те, щоб горе нас усіх спіткало,
І кров стікала людям на чоло.
Хотілось почути мені на світанні,
Що МИР вже настав, ПЕРЕМОГА прийшла,
То й спати лягала у цім сподіванні,
Та клята війна но́ві жертви знайшла.
Хотілось дізнатись, що вже не стріляють,
Я, зазвичай, дивлюся у вікно,
І бачу в ньому різних перехожих.
Майнула думка: «Чи в душі є дно
Й чи безліч душ є між собою схожих?»
Немов мурахи, люди з висоти,
В опіці, Господи, тримай,
Не залишай нас наодинці,
Усіх завжди оберігай,
Тебе благають українці.
Не залишай нас ні на мить,
( Пригадалась мелодія пісні «ОЙ, У ВИШНЕВОМУ САДУ» і написались ці рядки, які чудово лягли на цю мелодію )
Йдуть за Бахму́т у нас бої́,
Там гинуть хлопці молоді́,
Там ворог місто спопеля,
