Королева Гір Клавдія Дмитрів
Нема ні дня без втрат у нас і болю,
На кожнім кроці за́брані життя,
І лиш тому́, що ми цінуєм волю,
За це у нас є кровопролиття.
А я сплету́ віночок з колосків,
І соняхи у нього повплітаю,
Додам у нього гілки чебреців
Ще й пісню про Вкраїну заспіваю.
Було колись красиве провидіння,
Котре кудись поділось, наче сон,
Немов зірок на небі мерехтіння,
І місяць, що бере вночі в полон.
Мої́ літа вплітаються у скроні,
Намисто і мереживо плету́ть,
Там кожен з них, неначе на долоні,
Й пові́смо все щодня вони пряду́ть.
В боях кує́мо ПЕРЕМОГУ,
В запеклій з ворогом війні́,
Ми прокладаєм їй доро́гу.
В важкій наш край тепер борні́.
Ми ні на крок не відступаєм,
Чому́ полин їмо ми замість меду
На Богом даній рідній нам землі?
В обі́йми орків ру́ки не розве́ду.
Ви про́кляті наві́ки, москалі!
Невже святого зо́всім в вас немає?
Що знову хоче та орда?
Невже свої́х земель їй мало?
Чому́ на нас її хода?
За що нас горе це спіткало?
За що це сунеться на нас?
Він нею дорожи́ть, її леліє,
До серця ту́лить навіть у бою́,
Вона його надію щиро гріє,
Із нею повсякчас він у строю́.
Минає рік страшний, гіркий, болючий,
Який приніс нам сльози, горе й страх,
Коли раschист, убивця той смердючий,
Ракети запускати став не в снах.
Виросла калина в нашому садочку
У білому цвіті, наче у віночку.
Червоні кетяги додолу звисають,
Вони калиноньку нашу прикрашають.
ПРИСПІВ
Він прийшов від життя визволяти,
Але то́го не прагнули ми,
І для цьо́го він взявся вбивати,
Та за це сам поляже кістьми.
Хто меч підняв, від нього і загине,
Хто зброю взяв, то вистрілить у них,
А пісня українська скрізь полине
Про те, скільки дісталось неньці лих.
Злітатиме вона у піднебесся,
