НЕПРОХАНИЙ ГІСТЬ
Здригнулася, заплакала Вкраїни,
Роки́ тече її невинна кров,
Поставить рідну прагнуть на коліна,
У браму неньки не́люб увійшов.
Входи́ть став так, неначе він господар,
І дозволу ні в кого не питав,
Ще й старостів з собою поприво́див,
І марш убивчий вже давно заграв.
Не встиг ступи́ть, як став в обі́йми бра́ти,
Й одразу з зброї взявся цілувать,
Непрохано став рватися до ха́ти,
Й свої умови неньці виставлять.
Цього́ красуня, звісно, не чекала,
Та зойкнула від болю в тую ж мить,
Ударів несподіваних зазнала,
Вже вісім ро́ків все її болить.
Одразу не́люб ставить став умови,
І вирішив йти з нею на рушник,
Та довгими не б́ули ті промови,
Й задумав із могил зроби́ть квітник.
Усіяв ними, наче снігопадом,
Вони рясніють й густо все ростуть,
Цілує він то кулями, то градом,
І хліб щодня із зброї нам печуть.
Той смак щодня усі ми відчуваєм,
І му́зика від вистрілів звучить,
Щоб він пішов, ми Господа благаєм,
Щоб нам Госпо́дь поміг це пережить.
В молитві зводить ненька сво́ї ру́ки,
Щоб взяла нас Пречиста під Покров,
Щоб швидше вже закінчились всі муки
І спопеліла нелюба любов.
24.02.2022 р.
© Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022
