Anna Sercevuna
Він сказав що герої в кінці помирають
І я прильнула до нього ближче
Знаєш , у нього твоє обличчя
Він думає що це любов
І цілує все пристрасніше
І робить це знов
Я вивчав твоє тіло
Як околиці рідного міста
Кожну плямку і кожну родимку
Я цілунками марив твої ключиці
Твою шию мені вона сниться
В ті ночі коли ти не зі мною
Він помер від передозування меданфітоміном
Десь на півдні Італії
Прощай , прощай ,моє перше кохання
Без перших турбот та сподівань
Я прийду туди коли буду десь там по роботі
І пригадаю увесь цей клопіт
Тут холодно
Тому що ми оголені
Пісок тепер як сніг
Він спогади зберіг
У мене поміж пальців
Я серед обірванців
Сморід . Наче собака здохла
А й сам наче тащив мертву шавку в себе на спині
То була ти
Чи ні ?
Мм, собаки вірно можуть любити
Ти знаєш що це таке ?
Я здаюсь
Капітулююсь
Тихіше не кричи на мене , жінко
Я рвусь до неба та рвусь стрімко
Тобі мене не зупинити
Я згнив
Я думав я достатньо холодний
Але холодним булу тільки в землі
Мені страшно я хочу піти
Але очі ще яскраво палають
Хочеш виколоти ?
Виколюй ! благаю!
Ти закохався знов ?
Маленький любий хлопчик
Серед мені невідомих й неясних розмов
Я допитаю останній ковточок
Й у дорогу рушаю знов
Ну чому ж ти плачеш ,
Вони руйнують дещо значно більше ніж міста
Душі моїх любих
Моїх коханих
Їх слова , кров’яними згустками падають на зневажанну землю
Хто ви ?
Що за біль несете ?
Крихітко , я просто намагаюся бути чимось вагомим
Важким і п’яним штовхати промови
Сидіти з розставленими ногами як у гінеколога
В костюмах іще невідомих митців
