Steev Kurts
Старий собака мокне під дощем ,
лякаючись розкоту грому ,
неминучий жде його кінець
такою осінню близькою
він вже осліп і лишень чує
Давай заграй , хоч в барі зовсім пусто
всі розійшлись , лишились ти і я
неон поволі в залі тускне
а за вікном сірієтсья зоря
заграй , бо це в останнє чую
Мені тебе обіцяли ….
Твою руку і твою любов
Однак , я не знав , що Монтекі
Першим в серце , у твоє ввійшов
Я не знав , що його ти бажала
Вогні хатів над тьмою поля
Трeмтять в зимових міражах ,
Ііх би потримать у долонях ,
Чучуть набратися тeпла .
Ііх пригорнути би до сeрця ,
Життя калейдоскоп – і все це люди-люди
Дволикі , многоликі , паяци
А блазнів скільки ми стрічали й скільки будем,
а як же часто блазнювали ми ?
Багато раз , множинно посміхалися
Я б все віддав , щоб Вас не знати
і не кохати відчаєм моїм,
у осені Ваш адрес не питати
і не стрічати нові кораблі .
Я б все віддав ,щоби змінитися
утримати неспинний час
Зустрінь мене ,любою й будь-коли
самотньою , вагітною , вдовою
на піку слави і на самім дні
на сході сонця й нічкою глухою.
Прийди , як тільки позову
Любов до Вас мені давала крила
любов до Вас забрала мою твердь
я проклинаю стезі , що звели нас
і щиро вдячний небесам за те .
Хоча між нами все , і все між нами
І що єднає – нас те й розведе
Ми люди істини прості
Ми голуби зруйнованого Риму
Вже вийшли з бухти кораблі
І з ними разом ми , пливемо до загину.
Згорів жертовник і в вогні
Тепер богів розстрілюють впритул
Ніхто хрести не зводить за містами
У мегаполісах поміж юрби
« визволителем » поміж бровами
Коротким вистрілом , «хлопок» й не ма
На війні , дe нe воює Бог
Нeхай ніхто нe думає вмирати.
До бісe всe - нe впeршe , прорвeмось
Ми за живих прийшли стояти .
Бо ж хто іщe сховає нeрождeнних
Він втомлено присів на лаві,
вокзал ,кафе , музей , собор :
сніданок- кава й круасани
вечеря – вистиглий бульйон .