N.N (Сідай мій друже ...)
Сідай мій друже , от тобі стілець
Ні – не цей , отой що ближче краю
Вдалий вибрав,знаєш , ти момент
Бо нині в ніч я вирушаю .
Мене позвали пси дороги
Опівніч вчора шкреблись об поріг
І завиванням повними скорботи
Мені мій висміяли вік .
Згадали все - що було , що забула
Над чим сміялась , і що прокляла .
Кого любила , тих що відштовхнула
Тих що впустити просто не змогла
Що відпустила , і що не тримала
За що боротись так і не змогла
За те що впала , й те що не піднялась
І стільки слів , будь прокляті слова !
Згадали все – згадали навіть тишу
Німу , гучну – усякою була
Й самоту , й спокуси прірву
Якої край не раз і стерегла …
Усе життя – проскалили півночі
І дерли двері , запеклася кров
І доки півні не співали тричі
Вони мені мій гнали сон .
І на прощання , в заграві світанку
У силуетах , що крадуться у вікно
Вони пророчили незнане
Та все почути не вдалось .
Що буде , що грозилось стати ?
Чого боятись і чого не слід
Чи варто все-таки піднятись
і хоч давно не йшлось – іти ?
усе змовчали сучі діти
і в день сховалися новий
шляхи собачі полишивши
невже мені по них брести ?
іду , мій друже , бо ще як
почути те , що не сказали ?
дороги пси , холоне кава
я повернусь тільки жди .
