Максим Марков
Жонглюючи різними масками,
всі граємо певну роль.
І йдемо по життю з підказками,
хто є блазень, а хто - король.
Маскарад світового масштабу,
Ця дівчина - диявол,
а очі її - вогні.
І ріжки її, мов символ,
кожен янгол сидить у багні.
Вила під ліжком ховає,
Це клятий жарт, це не життя,
а симуляція від бога.
Немає більше вороття,
бо без збережень ця дорога.
І у цій грі узяли ролі,
Мне так хочется, но не умру,
доживу, дотерплю, дойду.
Своё тело порежу, порву,
до конца я дойду лишь в аду.
И удавку с шеи сниму,
Ещё один день мною прожит,
а большего мне и не надо.
По ночам моё сердце всё гложет,
мыслей всплеск, ожидая парада.
И я на день, но ближе к чему-то,
Я боюсь не успеть,
боюсь в пустоте потеряться.
И в холодном огне сгореть,
про ожоги и не признаваться.
Я боюсь ничего не оставить,
Я в любви ведь готов утонуть,
ни жалея об этом ни грамма.
Но моя любовь - едкая ртуть,
не хочу причинять ей ни шрама.
Да и радовать я не умею,
Меня терзают мысли,
и в море бытия.
Передо мной повисли,
сомнений и нытья.
Скалы, что выше неба,
Сьогодні кращий день,
щоби напитись.
Хоч я не пив,
але до трісок п'яний.
Лиш без пісень,
От би чаю з лимончиком,
десь на березі моря.
з печивом, цукерок горщиком,
і ніколи не знати б горя.
От би квасу з кухоль чи два,
Піднімем ріг, наповнений вином,
ніби в останнє бачимо ми сонце.
За кілька мить накриє нас воно,
бажання жити довгий сон цей.
І натовп запалає диким криком,
Єдиним рухом збила мене з ніг,
єдиним пострілом пробила мої груди.
І уявити це собі ніяк не міг,
що здатні на таке кохані люди.