Восьме диво світу (66)
І ніби восьме диво світу,
своєю вродою узяла.
У пастку серце з заповіту,
ніби у пути зав'язала.
Своєю посмішкою милой,
у недра темні, сяйвом впала.
Очима, сяючими силой,
поперек горла мозку стала.
Ніби наркотик, тече тілом,
думки про неї зігрівають.
У скрині, що покрита пилом,
знову метелики літають.
