Курносов Єгор
Мій чорно-білий світ,
я приходжу сюди щоночі.
Поміж вербових віт
бачу я твої очі.
Дике поле також не спить,
Облітає весняний квіт
в круговерті зливових сліз.
Вже минуло багато літ,
я побачив багато гріз.
Оберемком нестрачених мрій
З неба чорного тьмяні зірки,
як раніше, летять до ставу.
Не забути і через роки
дикий степ, і у пояс - трави.
Сонцем вщент ті опалені дні,
Старий в`яз розкинув свої гілки,
і стоїть він, неначе на варті.
Його погляд торкається тіла ріки,
в цьому місці блукати не варто.
Місяць сяє червоним,- він знову не спить,
Догоряє вогнем день,
і серпанок вже не спить.
Чорні зорі зійшли лишень,
і застигла в повітрі мить.
А в руці не тягар - меч,