Мої шляхи
Мої шляхи, несповідні й тернисті,
наскрізь камінням сивим поросли.
Не з золота, а з днів своїх намисто
дозволили вони мені сплести.
Я не ховався і не зрадив долі,
батьків й дідів своїх не забував.
Чому ж я й досі, як і всі - в неволі?
Невже я знову справді заблукав?
Я знаю лиш, що я не зраджу шляху.
Бо він один, а іншого - нема.
Посеред кривди й зради, і сучасних жахів,
я знаю, що живу я недарма.
