Володимир Каразуб: Все стихи автора

Все стихи Оригиналы Переводы

« ‹

…

2 3 4 5 6 7 8 9 10

…

› »

Оля

Жовтим, червоним

Вимощені палітурки книг,

Обтягнуті коленкором

Словом,

Стільки

Вмістили в собі імен,

by Володимир Каразуб

Твоя кімната

Більше ніхто не відтворить її очей,

А тисячі скажуть про погляд блакитного моря

І житимуть між тисячами подібних речей,

Що були у кімнаті, якої ніхто не повторить.

Навіть думка про те, що усе обернеться в прах

До ненависті світу – нестерпна, в серцях – невимовна,

by Володимир Каразуб

Третій завіт

Ти можеш шукати у потемках ночі

Слова, що запалюють мертві плафони

Блукати відлунням в старім коридорі

І слухати холод січневих вітрів;

Вдивлятись у потемки середньовіччя

В зруйнованім серці чийомусь, щоб зважити

Володимир Каразуб

Живі дерева

Він йшов у ліс по дрова і вертався

Зі скіпками під нігтями й тягнув

Прив’язані до ровера шнурками

Порізані гілки і по дорозі

Встромляв зустрічним, словом, шпичаки,

Мов бив наввипередки, щоб його заняття

Володимир Каразуб

Пісня Морфея

Тепер він спить в обід на ложі травня,

Під шум дощу із восковим обличчям,

Чекаючи, він знає, що намарно,

Прокинутись від сну його покличе

Вона. Але він спить не витримавши часу,

Що тінь твою видовжує до краю,

Володимир Каразуб

В кімнаті

В кімнаті, де хіба що бракує фрески з кімнат Геркуланума,

І ваза скляна, мов цілунками сповнене серце твоє,

Водою втамовує спрагу пелюсток розгорнутих орхідей,

А хвилі у зборах завіски неначе волосся

Спадає в кімнаті великим потопом нічним.

Володимир Каразуб

Далі буде...

Люба, важливо, аби біля тебе був поряд хтось,

Хто розкаже тобі про мовчання голодної риби

В твоїй кімнаті фрески старих епох

Із жовтим фоном зійшли на червоний. Дивно,

А може й не дивно, що тільки з віком своїм

Штукатурка осипається долу на прах історії

Володимир Каразуб

Антика

Ці очі бурштином налитої антики,

Погляд, і пишно заплетені бантики.

Архаїка часу жіночих очей,

Мільйони безсонних банальних ночей.

Живопис, музика… любов одинока,

І фантики, фантики – смерть вирлоока,

Володимир Каразуб

Мова про океан

Хто може вмістити, хай вмістить, нещасна рибо,

Нехай проковтне тебе паща старого кита

Не пливи, не тікай, не спізнати тобі глибини

Крім іншої риби у череві хижака.

Коли б не гарпун ти б давно, як простилась, рибо

Із життям, і лякливим хвостом не тікала би геть

Володимир Каразуб

Міжчасова безмовність

Так легко обривається в тобі

Мотив весни.

Мотив без нот, без імені, без слова,

Що йде за ним.

Спадає цвіт, зникає світ, вгорі

Здається, — байдуже. Міжчасова безмовність.

Володимир Каразуб

Спогади

Прозорий метелик засинає на осонні її плеча

І годинник стрекоче мов бабка між стрілками очерету,

І вітер в кімнату завіявшись не втече,

Торкнеться стегна, мов підкреслить свою безпредметність.

Наче все, що було тільки слів невагомість пливка,

Наче дотики лиш, наче сни закосичені, наче

Володимир Каразуб

Діалог в саду

У тім Мінливім саду з якого згодом виростуть багатоповерхівки,

Ми сиділи в альтанці навпроти один одного

І говорили про твою непевність, і про те чому

Ти не можеш дозволити себе полюбити.

Якщо це були відмовки — то, браво! я визнаю —

Гра у щирість вдалася, талант я оцінюю високо,

Володимир Каразуб