Володимир Каразуб: Все стихи автора

Все стихи Оригиналы Переводы

« ‹

…

2 3 4 5 6 7 8 9 10

…

› »

Подих бога

тим не менше, знаю – не маю права

І не меншає світ, щоб сказати тобі – люба.

Я вірив у провидіння, у босі ноги, що носять сандалії,

А з ними і тим хто кричав: - Варрава, -

В повітря (що подих бога), з якого тебе й придумав.

by Володимир Каразуб

Сирена

Місто в ночі виглядало скам'янілим еквалайзером світла

Над яким от-от різким гулом завиє сирена війни.

Наче старі тополі покосяться і кришкою фортепіано, —

Густими тінями гепнуться

На зорями виструнчену поверхню озера.

І ми оглухнемо з тобою.

Володимир Каразуб

Сьогодні небо в білих цепелінах

Сьогодні небо в білих цепелінах,

І звір сиренить, бивні догори

Піднявши, наче вирвавшись з фантастик

Дотичних, паралельних нам світів.

Немов іде на пензлях Сальвадора,

Володимир Каразуб

Антракт

Хмари клубились над парком похмурі, багрянотонні,

Ще трохи і злива, і буде двигтіти гроза, —

Сказала у голос ти

І голос обнятий був хрипкістю слів і мені

Здалося, що решта застрягли та зникли у горлі

І ти їх поспішно позбулася, а тоді

by Володимир Каразуб

Проміння

Тепер у мене немає улюбленого поета,

Я намагаюсь вивести його із засушених речей

Притрушених пилюкою на горищі, як античні філософи,

Що народжували з неї мишей.

Юність викохує величну строкату квітку,

Володимир Каразуб

Вінок прикрас

Змішалось все в безформній вазі сну,

І запах гіацинтів й форми лілій,

Мов світ дзеркал створив свою весну,

З троянд – уста, пелюстки слів з камеї,

Зібгавши всю квіткову таїну,

В повабний стан м’яких, округлих ліній.

by Володимир Каразуб

Тиран

Він так завзято говорив неправду,

Що й сам повірив сказаним словам,

І кинувшись в розпусту з головою,

Та будучи обманутий собою

Він опинився з нею сам на сам.

Але і в дзеркалі розвінчаних ілюзій,

Володимир Каразуб

Явлення героїні

(уривок з недописаного роману)

Чатують з схованих шпарин, в голодних свідках очі,

Та мислиш ти: «Свої діяння в тиші схоронив»,

Вчинивши ж підле зло, під злим покровом ночі,

Ти сам не знав, а таїну розкрив.

Володимир Каразуб

Збиваючись з ритму

Осінь примхлива торочить з небес туман,

І я... Збиваючись з ритму... тону...

Проглядаються зорі.

Чуєш?

Стільки сердець,

Стільки болю і смерті, десь там,

Володимир Каразуб

У човні

Ми у човні: зеленому, жовтому, білому;

З кормою далеких гір, з рибами у ставку та фазанами,

І зміями, що інколи доповзають до міста повільного,

І нашому човну не байдуже, що буде з нами.

Ми не на кораблі. Щоб бути на кораблі,

Потрібно мати історію корабельні

Володимир Каразуб

Відвертість

Відвертість іноді розхитує пейзаж

В якому безліч темних голосів,

Розпліскують свою журливу тишу

У човен твій, де лебеді навкруг

Сполохані перевертають небо.

І в ньому ти хвилюєшся немов

Володимир Каразуб

n

Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,

Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,

І люди зустрічні записані буквою n,

У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.

І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла

На свічадах червоною барвою, як невідома,

Володимир Каразуб