Спогади
Прозорий метелик засинає на осонні її плеча
І годинник стрекоче мов бабка між стрілками очерету,
І вітер в кімнату завіявшись не втече,
Торкнеться стегна, мов підкреслить свою безпредметність.
Наче все, що було тільки слів невагомість пливка,
Наче дотики лиш, наче сни закосичені, наче
Промайнули кудись, розмаїлися і розплелись,
Залишаючи шрами, мов спогади без означень.
20.04.2024
