Володимир Каразуб: Все стихи автора

Все стихи Оригиналы Переводы

« ‹

…

20 21 22 23 24 25 26 27 28

…

› »

Монолог самотнього

Безпритульній, тобі, безголосій, записаній тут

На потертих плафонах, в цинобрі, запеченій кров’ю.

Вам, до краю близькій, найтерпкішій з усіх цикут

І з усіх екзекуцій я більше листа не відправлю.

Тут вогонь, чи повіриш, смичками сполохує тінь,

І у місті твоя вертикаль — ліхтарі, ліхтарями!

Володимир Каразуб

Прошу тебе, зупинися...

...Якщо ти поглянеш на понурені голови квітів та їх зігнуті стебла,

Якщо пильно вдивлятимешся в перший сніг

Запримітиш, як вони відбиваються у тобі тисненням своєї жури...

Як замерзають краплі осінньої музики,

Як ламаються тонкі пагони, що впивалися соками,

Володимир Каразуб

Сон обважнілого розуму

І бачив він, як лежав в гамаку, між горіхом і тендітною сливою,

Як червень топився в суцвітті застиглого дня,

І небо промінням, здавалось, покощене ярою зливою,

Як нудьгою солодкою зрима відсутність твоя.

І струшував павітер з листя горіха на аркуш комах, —

Метушливі тире, личинками сонечка та мурахами,

Володимир Каразуб

Сонет VIII

В тобі я бачу гомінкий вертеп,

Пістряву веремію перед святом,

В тобі не мало витрат і потреб

Але в любові щастя не багато.

Хоч мова в тебе ніжна та пуста,

Хоч заздрю прямоті твоїй прицільній,

Володимир Каразуб

Втеча з острова

Обнявши мене ти побачиш армаду старих галеонів

Шпангоути їх тіл оббиті тоненькими рейками груші,

Напнуті вітрила без вітру і трюми спустілі без рому,

Без срібла, алмазів, рабів, що отримали душу.

Читатимеш серце моє мов радист телеграфну азбуку –

Три звуки коротких, три довгих тире і три крапки,

Володимир Каразуб

Ріка

Не важливо коли скажуть, що ти ріка,

І що в тебе вдивляються перехожі,

Що кинутий камінь сягає дна,

А слова не лягають на дно – ніколи.

Що безліч відбитих в тобі слідів,

Що сонце хлюпоче упавши на хвилі

Володимир Каразуб

Майстерня

Щоб морок не забрав твоїх очей

Вдивляйся серцем в тих хто книги вартий,

Складаючи життєписи людей

В архів свого маленького театру.

Таким і буде світ твого життя, –

Що більше книг прочитаних зі сцени, –

Володимир Каразуб

Пожежа

Так звучить правда: поскрипом шафи до якої підійшла жінка.

Так звучить місто.

«Хіба не дивно, — казала вона розповідаючи про пожежу, —

Я почула голоси людей через вікно.

Вони кричали, аби я виходила, бо в домі щось загорілося».

«Виходь, Анно, пожежа!»

Володимир Каразуб

Небо останніх днів

Небо останніх днів буде кольору твоїх очей,

Я дивлюся у них, переплавивши власний голос,

На темний камінь, і кинувши в пливкий портал

Де немає завтра, і немає для тебе сьогодні

Птахів. Безпричинно, можливо, хвилинне хвиління слів

Перебитих ключиць, сновидіння дзеркал і часу,

Володимир Каразуб

Темне сонце мережива

Темне сонце мережива в яке зодягаєшся ти

Відкриваючи в цифрі свою наготу тіням кратну.

Тут усе навпаки, — це Сусанна хизується тим,

Що в чесноті своїй опустилася до порнографії.

Розгорівся вогнем білий аркуш твоїх сподівань

Володимир Каразуб

Листя

За вікном жовтня опадає жовто-зелене листя горіха,

Опадає густо на скуту паморозками траву,

Немов би між гіллям тріпоче привиддя птахів

Звільнивши від сну спомутніле небо.

Володимир Каразуб

Не сняться сни

Не сняться сни,

Не снишся ти і просинь,

Що наче острів

Ставши відколись,

Складаючи із форм і рис твоїх

Володимир Каразуб