Віталій Золотьонков
У колі дня шукаємо причини,
почути в адрес свій прості слова.
Звертаємось до світової павутини
і демонструємо своє життя.
Відчути б інтерес краплину,
Нічого зайвого тепер,
Ніяких слів на осліп.
Все для останнього стрибка. Розгін.., бар'єр…
покину світ і досить...
Цим людям бажане - to sleep.
Після сотні запущених стріл,
Ти навчишся лучити в ціль.
Серцю треба тисяча бід,
Щоб дивитись доросло на світ.
Вірші чекають в твому місті,
вони як і раніше скрізь.
На хмарах, чи під ногами в листі,
Ти не стидайся й нахились.
я втрачаю бажання хотіти,
щось зробити, поїхати десь.
я загублююся в цьому світі,
мені сумно
це бісить піздец.
Я вологим носом торкнуся,
ваших теплих долонь і чекаю.
Що помітите мою присутність,
На обійми вам натякаю.
Погляд буде жалісно щирим,
Між двох гравців,
мене шпиняє сила.
Ударами ракетками об стіл.
Вниз, догори, знову удар.
Не маю відпочину.
В коробці "побутового життя",
приємний затишок, й безпека.
Надійність і турботи відчуття.
Та складені у тумбочці пакети.
він приємний, та тільки на погляд.
він огидний, хай прийде свій час.
він отруту вкладає у слово,
додаючи в бокал, при свічках.
Мій книжковий, «маленький принц»,
Потопив своїх кволих синиць.
Він працює для королів та п’яниць.
Споглядаючи сміливих убивць.
«Батьківства радість у простих речах…»
В розмовах ранніх із дочкою.
В лялькових іграх, в дитячих снах.
В купані з пінною пухкою.
Ми щирі та пахучі подарунки.
Даруємо приємні відчуття,
ми прикрашаємо оселю, щедрі на цілунки.
Є певним доказом щасливого життя.
Та з часом, не помітні для господаря.
