Аліна Бурковецька
Ну що ж, а сьогодні вже рік,
З того часу, як це почалося...
Через перші ракети торік
В 5 ранку усім не спалося.
Хтось тікав, хоч не знав тих доріг,
Сонце сідає, вечір приходить,
Ніч пролітає й знову світанок…
Так і життя усе наше проходить,
Як невагомий сонця серпанок.
Крізь плач писала Українка:
«Змагаймось за нове життя».
Тож хай лунає пісня дзвінко,
Й летять проблеми в небуття.
Я дякую тобі за спокій,
За захист моєї домівки...
Хоч ми й не виграли поки
Та я хочу такої кінцівки.
Зичу віру тобі в перемогу,
Відповідальність за створіння Боже,
На себе люди узяли давно.
Та що ж йому сьогодні допоможе,
Коли жахіття видно за вікном…
