crow vi
Підставляє груди
Під ті гарячі губи,
Тремтить від насолоди,
Шепоче лиш: "Люби".
Руками водить по його спині,
Він шукає свою даму,
Кожне серце розриває.
Вже копає собі яму,
Бо любої ніде немає.
Вночі та дівчина спала,
Гарячий дотик губ тих, любих
І знову в жар, в пітьму, і в рай.
Тіла зливаються в єдине:
Коло насолоди й розпусти край.
Від неї пахло красою,
Млість огортала тіло.
Вона була з ним весною,
Але серце її боліло.
Воно вже позбавлене краси
Ви любите мовчати.
Ви мовчите, коли говорите,
Бо ті слова зовсім не цінні-
Вони мутні в сонця промінні
Мовчіть... мовчіть і далі
Якби ж ви знали,
Скільки моєї душі між рядками!
Мене б ви не чекали
Й не хотіли ділитись думками.
Серед тієї буйної краси -
Він був створений з гріхів,
Та вона всеодно одно молилась за його душу.
Він мовив стільки кривдних слів,
Та вона всеодно несла рятівниці ношу.
Фантазія була моїм життям.
Цей бажаний, жаданний наркотик
Не давав волі почуттям,
Не допускав реальності дотик.
Минала дійсність, щоб не сьозились очі
Пливла за вітрами, щоб біль не знаходила щоночі
Я більш нічого не чую
І не шепоче серце вночі,
Але я все ще сумую
Та пишу для тебе вірші.
Вже не з'являєшся уві сні,
У мріях життя було живим:
Яскравим, щирим, молодим.
Тепер ж це лиш один дзвінок
Або переписка зі закінченням на "Ок".
Хвилююсь, плачу, сміюсь,
Бо то життєва мить, клянусь!
Довірила тобі емоції живі
Повірила у ті самі слова
Віддала палаючу крихту душі
На що просто почула: "Дарма".
Так, це був потрібний урок.
Ті очі повні жалю,
І сльози тихо спадають.
Я промовляю:"Люблю"
Та тільки стіни це знають.
Я вже так довго кричу,
