В голосінні буйних вітрів
Я більш нічого не чую
І не шепоче серце вночі,
Але я все ще сумую
Та пишу для тебе вірші.
Вже не з'являєшся уві сні,
Хоч і казав, що прибудеш.
Не співаєш дурненькі пісні,
Хоч і клявся, що будеш.
Що ж залишив ти мені?
Ілюзії, надії, сподівання...
Вони ще більше живуть навесні.
Можливо, це моє покарання.
Покарання в голосінні буйних вітрів,
Де чую тільки твої байки.
І ті звуки у моїй голові,
Що здавалось живуть там віки.
