Тому промінню, що пестить вранці
Він шукає свою даму,
Кожне серце розриває.
Вже копає собі яму,
Бо любої ніде немає.
Вночі та дівчина спала,
Вранці з жайворонками вставала,
Аби сонце зустріти
І разом з ним горіти.
Вона кохає те проміння,
Що на світанні пестило її.
І вже забула те сплетіння,
Що вночі тягнуло в гаї.
А він лише й леліє
Думку про любов дівочу.
Не бачить, що сам тліє
Як згадує її душу співочу.
