Кацай Олексій: Все стихи поэта

Все стихи Оригиналы Переводы

« ‹ 1 2 3 4 5 › »

“Ми завжди потрібні й своєчасні”

Ми завжди потрібні й своєчасні

бо життєвий хитросплет подій

навіть у жахливості прекрасний

і солодкий в гіркоті своїй

Ось котаючи слова по роту

я вчуваю цього світу суть —

притаманний плоду присмак поту

by Кацай Олексій

Вогнептах

Де зорі блищать мов облізлий той хром

де хмари із обрієм скуті

воруше пташина вогненним крилом

щоб темряву з неба здмухнути

Не в змозі злетіти мабуть що від ран

а може ще дуже зарано

проте вже минуле зникає і нам

by Кацай Олексій

Втеча

Світло розбилось на скалки і в кришталевому смерку безладдя

ледве в очах палахкоче смуток вечірнім багаттям

варево чорних сузір’їв ллє порожнеча венова

на керамічні обличчя ворога і чатового

Відлюдкувате каміння викресливши з небокраю

з прихистку хмар пурпурових ніч на будівлі сповзає

й зорі віщують нам друзів бо від долівки до стелі

by Кацай Олексій

“Приведши до ладу”

Приведши до ладу

гонитви й верхогони

безпомилкова як фізична стала

заасфальтована моя планета

стала

атракціоном

Динаміки граків чорніють на

by Кацай Олексій

Закон черги

Навпіл розтято серця і осердя

здерто гримасами з лиць людські риси

вже не страшні ні хвороби ні списи

бо у скафандрах вийшовши з лісу

нам задарма пропонують безсмертя

наче голодному варево з дерті

вгору здійнявши скоцюблені пальці

чи то прибульці а чи то блукальці

by Кацай Олексій

Буття

Незграбний вітер віхоли хвостом

гатив у хмаровища шкаралущу

а я плив навздогін за тим плотом

з якого впав у воду холоднющу

З колод слизьких на ньому небокрай

на ньому й пози людські позалюдські

але усе ж це згублений мій рай

by Кацай Олексій

Я жив, як усі

Я жив як усі і багном сьогодення не гребав

рослинно по вуха захряснувши в ньому бо знав що

дерева вростають корінням у землю та гіллям у небо

й дороги понука гостріш відчувається в хащах

Я жив як усі у блюзнірство традицій по рота улізши

і спостерігав здерши разом з лицем очі із голови

як віра руйнує матерію в душі сузір’я зліпивши

by Кацай Олексій

“Неначе звук покинувши струну”

Неначе звук покинувши струну

йдемо ми ще лупаті і лускаті

крізь темряву темнішу за пітьму

єдину суть в розбіжностях шукати

Б’ючи у скривлених сонць тулумбас

в галактик розбігання всесвіт грає

й здерає сухозлоту час із нас

by Кацай Олексій

“Ми сплачуємо з миті мито”

Ми сплачуємо з миті мито

лиш через те що поряд скрізь

життя проходить неспожите

мов через ліс контрабандист

в опівночі антисолярій

від мов лишаючи арго

і злісні чвари скнар на згарі —

сумнющий підсумок його

by Кацай Олексій

Миттєкрай

У венах кров застигла наче в дроті мідь

і мармуровим світлом лиця оповиті

завмерлі навіки по різні боки миті

себе знайшовши врешт у всесвіті століть

Не міст брукований а невагома мить

краї миттєвості єднає і у світі

немає сил її утримать а графітті

by Кацай Олексій

Відкриття пам’ятника

Вдосвітку змовкнуть труби органи й гітари

винайдуть раптом кола свої квадратури

і захворівши відчаєм архітектури

тиша застигне темним гранітом нової скульптури

Під покривалом давніх часів заховавшись

випнуться очі наче вузли на піднесених лицях

болю чекаючи адже на кожному кроці

by Кацай Олексій

“Слова — це лиш відлуння биття сердець”

Слова — це лиш відлуння биття сердець,

крихка луна, що сиплеться зо склепінь

навіченьки забутих храмів

разом з прадавнім космічним пилом.

І кожен ранок ми знов полощемо

горлянки, вимиваємо звук із вух

та й сунемо в галасливі будні

by Кацай Олексій