Втеча
Світло розбилось на скалки і в кришталевому смерку безладдя
ледве в очах палахкоче смуток вечірнім багаттям
варево чорних сузір’їв ллє порожнеча венова
на керамічні обличчя ворога і чатового
Відлюдкувате каміння викресливши з небокраю
з прихистку хмар пурпурових ніч на будівлі сповзає
й зорі віщують нам друзів бо від долівки до стелі
форма пітьми що світла сотається є тунелем
Вгвинтемося ми у нього крицею в поле магніту
і з відчайдушністю дзигі кинеться шлях під копита
карлики й звірі лускаті зникнуть в безодні нічниці
й радощі поту солоні взнають обвітрені лиця
невороття чорнотропи взнають азарт верхогонів
бо золотими зірками наші підковані коні
бо скрижанілу самотність душ приєднавши до духу
вже вигопцьовує простір танцем одвічного руху.
