Антонич Богдан-Ігор: Все стихи поэта

Все стихи Оригиналы Переводы

« ‹

…

10 11 12 13 14 15 16 17 18

…

› »

До музи

Навіщо ти прийшла до мене

й застукала в вікно?

Навіщо серце б’є шалене,

а думка з ним водно.

Навіщо ти прийшла до мене,

веселкою заблиснула в вікні?

Антонич Богдан-Ігор

Зелена елегія

Стільки минуло вже днів, полотном забуття їх накрито.

Нині вже інший є світ, може, зісталось клейно.

Іноді вийму старий, запорошений з віршами зшиток,

замкнений в шафі від літ. Так, це було вже давно.

Наша гімназ’я стояла на схилі малого узгір’я,

жовта дорога вела просто до річки униз.

В осені день кучерявий дощем тут приїхав із гір’я:

Антонич Богдан-Ігор

Прощання школи

На вулиці підніс угору вітер

на привітання дня пилюки бовдур,

немовби капелюх із голови.

В очах танок шалений чорних літер.

Гляджу на гір далеких темну говду

та на пісок подвір’я половий.

Антонич Богдан-Ігор

Велика подорож

Вибираюся в далеку подорож, і рож не дасть мені ніхто,

й не бажаю ні від кого я нічого, й вже ніщо мене

не лякає, хоч у очі зазирає заздрісно ліхтарень сто,

що в вокзалі білім сторожко глядять крізь жовтих шиб пенсне.

Над станційним гамором, мов абажур, наложений склепіння лук.

Навкруги байдужі очі й обоятні постаті незнані,

й кожна з них свій клунок має, й кожна з них несе життя свойого в’юк.

Антонич Богдан-Ігор

Прошак під церквою

Мохнатий, мохнатий, патлатий,

курлапий та клишавий та чеверногий

вилукуваті підігнув під себе ноги

й більмом споглядає на сонячну лату.

Брудний, космогрудий, від бруду руді підняв груди.

Беззуба щока, спорохнявіле ясно.

О, сонце всім світить так ясно,

Антонич Богдан-Ігор

Молитва

Заходить день за днину,

мов сонце за параван далеких гір.

Вже від ждання нас болить зір,

вже сивини на головах є труш.

. . . . . . . шалом наших душ

ми молимося за нову людину.

Антонич Богдан-Ігор

Людина

Ніч темна, олив’яна, зимна, люта, чорна,

лиш вітер обертає хмар важенні жорна.

Лиш срібна смерть іде в садиби на жнива,

й кугикає кугач, лулукає сова.

Мов кінь, в розгоні вихор перед прямом брами

стає, й скрегочуть ланцюги й дубові трами.

Антонич Богдан-Ігор

Чортівський брідж

В маленькій, біленькій хатині сон мрії колише в колисці дитині.

По усточках сонних, мов тіні по сіні, блукається усмішки брижа.

Лиш сутінків рожі в кімнаті закляті кладуться на “завтра” й на “нині”.

Навколо колиски чортів чотирьох посідало та грають у бриджа.

І мрійно, спокійно і тихо. Лиш день похилився над лихом у вікнах.

На шибах задзенькали мухи й без руху присіли, побачивши гай.

Ні миша не скрипне. І тиша кладе свої пальці на очі привітна.

Антонич Богдан-Ігор

Лунатизм

Не дивись, не дивись так на мене ти вперто й завзято,

перестань, перестань, о молюсь, перестань!

О чому, о чому і мене, і тебе, о чому нас проклято,

щоб ішли я і ти, вдвоє ми, на землі й на неба грань?

О замкни, о замкни хоч на хвильку одну це страшне, срібне око!

О засунь ти його, я благаю, зіницями хмар!

Не свердли, не верти, аж наскрізь, аж до дна не вбивайсь так глибоко!

Антонич Богдан-Ігор

З зелених думок одного лиса

Я не людина, я рослина,

а часом я мале листя,

Співало дванадцять дівчаток: ой, стелися, хрещатий барвінку,

і сонце в ріці веретеном зеленим крутилось…

Написана єдина істина: рости!..

Хвала усьому, що росте,

125

Антонич Богдан-Ігор

“Хто-небудь в розпуці де-небудь на світі” (з Райнер Марія Рільке)

З Райнер Марія Рільке

Хто-небудь в розпуці де-небудь на світі,

Хто-небудь в розпуці без причини на світі —

В розпуці ради мене.

Хто-небудь сміється де-небудь у ночі,

Хто-небудь сміється без причини у ночі —

Антонич Богдан-Ігор

Голос моря (з Ярослава Врхліцького)

З Ярослава Врхліцького

Мов гамір труб і бубнів, псалма дзвонів,

Мов водоспад, що вниз невпинно рве,

Мов тисяч львиць, що кожна з них реве,

Пташиних буря крил та крик мільйонів,

Сплітається тут тисяч різних тонів,

104

Антонич Богдан-Ігор