Виктор Харламов
Татьяна Чорновил.? — Да, жребий брошен:
Пора зе-троны выносить к кострам,
Где путиноидо-рабинов срам
Виднее будет с бенею… Роскошен,
Судейско-прокурорский нигилизм,
Когда состаримся никто не знает,
У старости всегда ущербный вид,
Она маразмом личности грозит,
Религией одаривает в рае.
Померкнут краски трепетного слова,
Чай подавать и чистить обувь
Дандре, желала вся в любви...
Ты, так любить балет попробуй,
Забыв все прелести Земли...
Дочь прачки и банкира - Лебедь!
Будь прокляте те серце, що мене
Тиранить.., й друга, зрадами в полоні.
Тобі вже мало ліпшого... Скляне..,
Глузує слово, стукає у скроні.
Твої, що пеклу милі очі, знав,
"Ненавиджу!" - сказала ти мені,
Мені, що сум пізнав в палкій любові.
Це сказано було у метушні;
У милосердя... - є слова чудові.
Брехня, у мову лайку жваво клич,
Хвороби, немічність, каліцтво... - горе,
Прикованість до ліжка... - крапка... меж...
Життя стає жорстоке та прозоре,
За часом вільним марно вже не стеж...
То добре якщо є кому долати
Світ без любові — як морок ночі.
- Вода без хисту струмка землі...
Втім, камінь серця — вуста жіночі,
Словами пестить й вигуки злі.
Любові сонце — повік не згасне,
Карминно-красные черешни, вишни,
От губ, в любви, к жемчужной розе льнут...
И каждый третий, в этой страсти, - лишний,
Все тайны сущие от счастья пут.
Сок пламенный, от аромата пьяный,
Ты, в израненном сердце
Вновь костер развела...
Захотела погреться
И, погревшись, ушла.
Не залила, случайно,
Скупают йод любимый Гей Люссаком,
У радиометров, вдруг выходной..?
Всё в СМИ покрыто власти серым лаком,
За те, що жив, як міг, чи Бог навчив,
Сил з нересту, без берегів рікою...
До старості засуджений, шал нив
Скопив, в секундний долі... Термін болю,
Всі страхи, всі хвороби, силу мав,
Жінки всі інші для Уілла? - Ні!
Роздвоюватися у троянд двобої
Не можна.., не пасує все ж мені,
Хай збереже Христос... На аналої
Бажань багато, не врахуєш їх...
