К.Марло В.Шекспір Сонет 133
Будь прокляте те серце, що мене
Тиранить.., й друга, зрадами в полоні.
Тобі вже мало ліпшого... Скляне..,
Глузує слово, стукає у скроні.
Твої, що пеклу милі очі, знав,
Мене відняли в мене... Як же бути?
Твій егоїзм привласнив все: сказав -
Зробив.., і тіла раж хиткий - розкутий.
Уникнути потрійної сльоти
В душі та серці майже неможливо:
За гратами думки.., нищівна ти, -
За серце щастя вимагаєш диво.
В коханні мрій союз, любові дні,
Ми їх шукати будемо - одні.