Виктор Харламов
Есть квазисёла в "Диком поле" века,
Сорвавшись с недалёкого ума,
Вновь в Неолит пришли и жизнь сама
Решила что им есть... Для человека
Обман нужнее правды, слёз смертельней;
У времени всегда свои причуды:
Мысль отдыхать не хочет ночь и день…
Попробуй все примеряй и одень,
— Наряды мысли Бога или Будды…
Слова кипят, но сколько их, какие,
Слабкий мій голос, бо пишу ім'я
Твоє, що найпрекасніше у світі.
Хвалу складає олівець, бо я
Все ж не сягаю слова що в зеніті.
В чарівності щось незбагнене є
Россия воровала всё подряд:
От Одера до Токио пределов;
В США лезла, прославляя Сталинград
Из Лондона.., "застенчиво" и смело.
Как потаскушка, Пушкина звала
Вчера ещё, что сотни лет тому,
Не лезли дураки в любые веси,
А жили у столиц в желанной спеси,
Скажи кому; лишь ближнего пойму.
Умнее всех лишь Интернета клад,
Дивишся в очі ти боязко й ніжно,
Ніч нам дарує вогні.
Білі троянди - надію, хоч сніжно,
Нам обіцяють ві сні:
Щастя тобі і мені.
Прощай, занадто дорога мені,
Ти, щоб тобою палко володіти.
Мої права - мізерні й уві сні -
Від всесвіту не вимагати звіти.
Чи твоя згода вигідна мені,
Кто умеет любить на любовь отвечает любовью
В нас живёт безответная чья то любовь...
И ложится в постель, но не рядом, а к изголовью,
До дней самых последних придуманных Богом, изволь...
Под 250 -т… лет, для тебя немного;
Поёт, струится Половица под тобой…
И только годы для меня всё ж строго,
Отмеряли секунды лет с крутой игрой…
Тобой прошли года, летели стаи птичьи,
Млость глибині століть, лози снага,
Хист мудрого кохання винороба
Вино! Як грає(?), - щастя в тім, жалоба.,
Це келих знає., пензлем від Дега...
Яка з глибин тобі, усім, прийдешнім
Враз втратити кохання, долю
Марнуючи життя святе;
Стискаючи серця від болю
Від неочікувань... Проте,
Є сила зла що спокушає,
Гобой… — рожок английский.? Вовсе нет.,
Он ведь… — всегда настраивает скрипки.,
Оркестры… «Ля»… — на много-много лет
Звучит в нём эталоном., без ошибки.
Не виртуоз., скорее меломан:
