Тарас Яресько
Сивий туман, ніби блузка легка, прозориться.
Довга дорога — розмотана чорна пряжа.
На перехрестях по вісім очей дозорами —
на КПП павутинних — усіх пов’яжуть.
Сонце спадає за плечі тобі, як обрії.
буде сомик зміїтися на мілині
буде мох на південній приморській стіні
де вітри один з одним занадто різкі
ми такі як і вперше — але не такі
лише я лише ти і між нами лише
побачити
ультрафіолетовий спектр бузку
вислухати
пульсацію на сонячних артеріях
чи будуть висміяні спроби очерету
засклити власні прогалини
рідким склом дощів
відправити запах надламаних стебел
на протилежний берег поштовим вітром
от би —
ввімкнути запале сонце на біс
над рікою що зрошує поле зору
знов споглядати
як світло врізається у ландшафт
