Сергій Зінченко
Літо падає в сон, теплий сон, журавлиний,
І на крилах надій відліта кожен рік.
В наших світлих садах достигає калина
І в прозору росу тихо капає сік.
І шумить, як вино (молоде та веселе)
Липуче павутиння, звісно ж, є,
І його мешканців ой як багато!
Та є й невидиме: що душі дістає
Павучою свободою пихатою.
Зв’язками оповитий владний світ,
Де сплетені із дозволів доріжки
Після дощу Калюжа розлилася
І серед вулиці нахабно розляглася.
Аж бачить, з-під землі б’є Джерело.
- Якого дідька? Тебе ж, наче, не було?! –
Кричить Калюжа.. - Я – з небес, ти – від сміття!
Я утоплю тебе, щоб щезло в небуття!..
Чужинська Попелиця (а простіше,- Тля)
Угледіла, де можна поживитись,
Щоб їсти й пити, тільки не трудитись,
Прибрала все до рук і вже гуля.
Господарює на городі Тля,
А Садівник відпочиває в хаті,
