Парфен Венчишин
Колишній друг обернувся на кондового ворога,
не відводячи погляду жорсткого й суворого.
Як же так? Задні мислі перетравлюються в потилиці.
А я і не бачив, сліпий, що то діється.
Бесіди стиха з самим собою —
Кохаються, ненавидять, чухаються,
позіхають з немащоробства,
запопадливо крутяться,
хижим лідерам-людожерам
аплодують несамовито,
опікуючись кожен
власним розбитим коритом.
Пліснявою тхне від ваших наук.
Без духовного опертя
не буде пуття.
Хоч письменник, хоч скульптор —
не пензлем, а духом.
Духом добрим, людинолюбним,
от тоді майстер буде,
Думка тече розтопленим воском...
Кондового обивательства позбавитися непросто.
Незчувся, як день обважнів на лопатках.
Піддивляєшся в дзеркало стривожено і покрáдьки.
Сільський будиночок розвалився без догляду —
полагодив хто б його.
На місці зітнутого ліска все побралось амброзією.
Вже давно нема лебедів на лебединому озері.
Коло сільради п'янички з'ясовують відносини кулаками.
Плавати в морі помислів —
і з переходом не заспокоїтися.
Навчитися б вимикати
надокучливий казанок
за будь-яких обставин, обстанов і умов.
Цей світоустрій
сьогодні завершується.
Замóк на прочиненій двері викликає острах.
Не в минулому ще голодомори, геноциди і холокости.
У підвалі каплички знайдено чиїсь кості...
Живі й мертві утворюють нерозривне одне.
Кожен до свого переходу іде.
Зо дна Середземномор'я
підіймається оновлена історія.
Прядка долі під недалекими мойрами крутить неспішно...
Як би чого несподіваного не вийшло.
Від праці втомлюються очі. Спочинь.
Богородиця. Аматерасу.
Умай-Ма. Гуань Мінь
і тисячі одна одної більш милосердних богинь.
