Христина Сможаник
Позволяю себе я любити
І собі позволяю кохати.
Знаю, що словами можна убити,
Не лише злегка поламати.
Я посміла у Бога молити
Ще життя коротеньку днину,
Щоб у хмари з тобою взлетіти,
Я не хочу сміятись наївно-
Краще плакати щиро у снах.
І не хочу кохати брехливо-
Краще відчути ненависті страх.
Я не хочу, повірте не хочу
Притворятися в своїх думках,
Моя думка – це мій вільний подих
Без думок залишається – страх,
Краще плакати щиро у снах,
Я не хочу кохати брехливо-
Краще відчути, ненависті страх.
Я не хочу, повірте, не хочу
Притворятись у своїх думках
Ви заберете моє життя,
Коли я поруч з ним стою,
То я повільно завмираю
І слів не чую, подих лиш ловлю,
І навіть мову забуваю
Він ніби й набагато старший,
Але немов дитина, він ясний
І, скаже хтось, що не найкращий,
Та все ж я хочу, щоб був мій.
