Катерина Кочетова: Все стихи автора

Все стихи Оригиналы Переводы

« ‹ 1 2 3 › »

Відпустіть!

Я піду по його слідах!

Хоч не знаю діагноз,та він – моя панацея…

Полюбіть!

От тоді і у ваших серцях

Розпускатиме квіти палкого кохання лілея…

7.02.2012

by Катерина Кочетова

Погортай, мов книгу, ти моє життя

Погортай, мов книгу, ти моє життя,

Не звертай уваги на оправу,

На буденно сіре покриття,

Котре час позичив під заставу.

Десь побачиш слід від сторінок,

Вирваних іронією долі,

Десь – ще недописаний рядок,

by Катерина Кочетова

Мало вірю словам – головне залишилось несказаним

Мало вірю словам – головне залишилось несказаним,

Непочуті думки десь у грудях переболять.

Ти приходь хоч у снах, може образом, може фразами,

Може вітром, який я у коси буду вплітать.

Чини згідно бажанням, а не так, як кажуть і треба,

Щастя мають сміливі – про це ти завжди пам’ятай!

Мало вірю собі, та продовжую вірити в тебе,

Катерина Кочетова

Ти мене не почув, і тому вже давно загубив

Ти мене не почув, і тому вже давно загубив,

Кажуть правду: цінуєш тоді лиш, коли втрачаєш.

Я хотіла навчити тебе звикати до див,

А потрібно було – до життя, де мене немає.

І я знаю, про що сказав і про що змовчав,

І забути про це ми, напевне, вже не зуміємо.

“Ви щасливі!” – читатимуть інші у нас в очах,

Катерина Кочетова

Вперше рік тому надіслала тобі листа

І чекала на відповідь, доки надія гріла.

Мову серця мого ти тоді ще не читав,

Тільки я за півроку для себе чужу відкрила.

Вже надходило безліч зізнань і ласкавих слів,

Серед них відшукала й такі, що були від тебе,

І гостріше стояло питання мені між рядків:

Катерина Кочетова

Тримай мене, бо хочу полетіти

Тримай мене, бо хочу полетіти,

Але для тебе поряд місце є,

І не важливо, чи попутний вітер,

Хай зітре він межу “твоє\моє”.

Ти не дивись на мене із сумлінням.

Чому мовчиш? Ти не цього хотів?

Поодинокі чи раз?м – ми вільні!

by Катерина Кочетова

Чи станеш тим, хто схопить у полон

Своїх обіймів й закрадеться в душу,

З пам’яті зітре все, що ДО було?

Пробач за те, що спокій твій порушу.

Чи будеш тим, без кого я – не я,

Чиї слова весною оповиті?

Коли із вуст твоїх – моє ім’я,

Катерина Кочетова

Мені б тільки знати, що моє слово

Чутимеш подумки навіть на відстані,

Як розгадаєш рядки загадково,

Ще не озвучені, ще не написані.

Мені б тільки знати, що моє серце

Матиме відзвук у серці твоєму,

Наче у тім чарівливім люстерці

Катерина Кочетова

Вечірнє місто зустрічає ніч

Вечірнє місто зустрічає ніч,

І цвіт дерев втрачає білосніжність,

Танок пелюсток, наче віч-на-віч,

Відкриє казку, де панує ніжність.

А теплий вітер схопить у полон –

Він передасть тобі мої вітання,

Змалює місяць, наче тим пером,

by Катерина Кочетова

Десь в гаю, там де зоряні ночі

Десь в гаю, там де зоряні ночі,

Де не чути шелесту трав,

Обійнявши міцніш прошепочеш,

Як за мною весь час сумував.

Я візьму твою руку в долоні,

Подивлюсь в неозору даль.

Я не знаю, що ночі холодні,

Катерина Кочетова

Ти призначаєш зустріч уві сні

Ти призначаєш зустріч уві сні,

А я чекаю одну мить роками.

Поглянь в майбутнє: хочеш так,чи ні –

Воно чуже і створене не нами.

Слова забудьмо, що із вуст злетіли,

Що серце взяло їх собі в полон,

Що у гіркій печалі душу гріли,

by Катерина Кочетова

Скажи мені поглядом те, що не скажеш словами

Скажи мені поглядом те, що не скажеш словами,

Я дотиком губ буду вчитись читати думки,

І хай називають, як хочуть, все те, що між нами,

Ми будемо ставити коми, де ставлять крапки.

Дозволь мені гратися сонцем у твоїм волоссі,

Допоки шукаєш наш слід в візерунках долонь,

Коли ти побачиш, що все доленосно сплелося,

Катерина Кочетова