Арина Луговская
не віддам
ні родини, ні волі, ні мови, бо щезну в світах.
не залишу
Україну, дитину, домівку, цвинтарні хрести.
не заплачу
Оставить серость дней, забыть покой.
Искать сквозь тучи света пятна.
И любоваться застывающей рекой.
Мне все понятно.
Мне все понятно о любви и не...
Мені ніби заціпило... де ті співучі слова?
Чи я зможу літати?.. бо з крилечок точиться кров.
Наче бачу промовисті барви непізнаних мов,
наче їх партитури з пультів у музи́ки зрива...
Тільки я нерухомо у відчаю плачу без слів...
Из пальцев в пальцы непрерывно ток...
А взгляд притягивает взгляд, сплетая души.
Дыхание друг друга слушать
и пить беспечно сладкий яд - глоток, глоток...
И кто сказал, что надобны слова?
ти щось тихо шепочеш
і серце розпечене тане...
чом так швидко злинають,
пісками стікаючи, дні...
я сміюсь, не встигаючи,
Мне сны не снятся о тебе. И мне не жаль.
Их все равно развеет будто звездный след.
Так уж пришлось, что на двоих сто десять лет.
Так уж случилось... Ну к чему печаль?..
Устала. Множатся тени в полуночи темного зала.
Свечи трепещут, треща фитильками, - предтечи
речи негромкой, молитвы и слез, что не лечат...
Колисай мене вітер покірним хитанням гілок
і тужливим виттям на даху... Протяг дме у шпаринки
прихиляючи ніжно прогорнуті нині сторінки.
Тиша зрушила з місця - почула годинника крок
і спливла поміж зір, залишила стривожений мозок.
Почекайте нестримні думки! В наполохану північ
У печалей моих в гулких комнатах лишь пустота.
Не зовет колокольчик надежду. И скрип половиц
неуместен , лишь сполохи дальних зарниц.
Твердый грифель ломается, будто чураясь листа.
Истина в вине, а в воде - жизнь.
ты говорил, что истина в вине...
с вином вина... вина - одна из истин...
отпавшей шелухой нес ветер листья...
