Андрій Малярик
Знову пройшла не привітавшись,
На тобі сукня з декольте.
Ти горда й пафосна, як завжди,
Не помічаєш вже мене.
Всі довгих десять років в прірву,
І «щирі» ті свої слова,
Штовхнула ти у чорну дірку,
На великій, широкій дорозі,
Там, де міст, автобус, шосе.
Чоловік у «Швидкій допомозі»,
Вітер сильний тривогу несе.
І по місту минаючи пробки,
«Їдьте швидше» – дружина кричить.
У машині від окрику шибки,
Мені тільки б тебе побачити,
Твої очі, усмішку, вуста.
Серце моє в ганчірку скручене,
І оточує мрака густа.
Та хоча б доторкнутися дотиком,
До слідів, де проходила ти.
І відчути парфуми подихом,