Алла Піддубна
Що мною рухає? Для чого я живу?
На ці питання відповідь не знаю.
Моя інертність тягне тятиву
І рве її; я вже дійшла до краю.
Майбутнього не бачу – сіра хмара,
Що сонце закриває вже не раз.
Про щирість
Від щирої посмішки обличчя не зводить.
Тут м'язи працюють трохи інакше:
Думка, яка б не була, все ж доходить
До мозку; а там вже як всім буде краще.
Від щирої посмішки очі радіють;
Пульса больше нет. Сердце не забьётся.
Вот, последний стук, – и оно сдаётся.
Грудь не подымается, руки холодеют;
Медики спасти её точно не сумеют.
Надежды больше нет. Последней умирая,
Она забрала силу, лишь чувства оставляя.
Раніше/До 24
Як добре жилося раніше.
Як швидко забулось життя.
І сонце здавалось ніжніше,
І світлим було майбуття.
Як різко зірвалися плани,
Отчаяние
Я больше не верю. Я знаю, ты тоже.
Мне сложно смириться (до боли и дрожи);
И пусть даже так, я всё ещё жду,
Что когда-нибудь (скоро) тебя я найду.
Помоги мне! Подай хоть какой-то сигнал!
Удача/Fortuna
Мені дорогу перебіг чорно-чорний котик.
І не відчула я невдачі той примарний дотик.
І не вважаю я, що це якась лиха прикмета.
Напевно, то були слова невдатного поета.
Мой семнадцатый день
Воскресенье. Апрель. Мне сегодня семнадцать.
Как так бЫстро? Вчера же было пятнадцать...
Почему же ты, Время, меня не щадишь?
Остановись же, мгновенье, на чуточку лишь!
Всё так быстро. Я вкус ощутить не успела.
Історія світу фантазій
Як музика гріє душу,
Так серце тішать слова.
І дихати ними мушу,
Бо без них була би німа.
Бо без слова не буде думки,
Реалії війни
Вибухи. Сирени. Новини. Страх.
Стандартний пакет, цілісний прах.
І ми живемО з цим вже декілька днів –
Один йде за рік, що до гіршого вів.
П'ята ранку. Я сплю, ще нічого не знаю,
Будь моїм путівником життєвим.
Будь тим сонцем, що лише з'явилось.
Будь маленьким щастячком миттєвим.
Будь, і хай це все мені наснилось.
Будь ти сплячим біля ніг клубочком,
Будь ти злим і розцарапай руки.
Подихи весни
Мені так тоскно. Я сама апатія.
І лиш до кнИжок в мене є симпатія.
І лиш на самоті з собою я живу.
Життєва лінія – пряма – змінилась на криву.
І віднедавна, сонце – мій найліпший друг.
Все таке...
Все таке зелене. Я балдію.
Квіточку зірвати – ні, не смію.
І листочки, і дерева – все буяє.
Кінця краю тому цвіту геть немає.
Все таке червоне. Квіти грають.
