Тінь ...
Обнажённая душа в бесконечности скиталась.
Обнажённая душа в бездну вечности сорвалась
И в падении своём чтобы жить - летать училась,
Чтоб не стать небытиём за надежду уцепилась.
Обнажённая душа дышит-тешится надеждой,
Если падать не спеша, то в любви большой и нежной
Україно моя, безталанна нещасна країна.
Чом народ твій мовчить плазуном на догоду чортам ?
Замість краю квітучого в очі впадає руїна
Й зубожіють згорьовані люди нескінченно там.
На родючій землі не росте всенародне єднання
І Свобода і Рівність з Братерством чомусь не ростуть.
Рідна мова колискова
Живить душу й серце,
Ллється спів живого слова
Мов струмок з джерельця.
Чарівна і мелодійна,
Давня і сучасна,
Не знаю ще як довго проживу.
Яка весна остання я не знаю.
В останнім сні сміюся наяву,
Востаннє я й ненавиджу й кохаю.
Востаннє Сонце вкаже шлях на мить,
Пролляє Місяць стежку на хвилину,
Забери мій сон, вода,
У якому плачу.
Хай не трапиться біда
На мою удачу.
Прожени мій сон, вогонь,
Той де я страждаю.
Ватный МірЪ раскрыл объятья:
- Эй, славяне - мы же братья !
Русскій МірЪ зовёт креститься,
Выпить и опохмелиться.
- Мы построим вам заводы,
Самолёты, пароходы.
Чом не кличеш, чом не звеш
В березневий ранок,
Чом сама по воду йдеш
В сяючий світанок.
Зірка падає тобі
У відро з водою
Проснитесь, граждане России,
Находка, Мурманск, Оренбург.
За мир свободный, справедливый,
Бороться вышел Петербург.
Культурный город честью знатный,
С достоинством её хранит.
Знову падіння душі у безодню,
Знову обірваний вкотре політ,
Знову докори на волю Господню,
Знову на серці і камінь і лід.
Кров застигає, холоне, твердіє.
Погляд скляний з потьмянілих очей.
І там де зорі падають з небес
Зростає дивна чарівна рослина
Найбільше чудо із усіх чудес
Благословенна квітка Україна.
Країна мрій, душі казковий світ,
Що вабить і минулим і майбутнім,
Досвітні вогні де-не-де засвітились,
За ними обличчя суворі з’явились,
Рішучі та мужні, готові до бою,
Готові боротись, не жити з ганьбою.
Ганебна покора, ганебне мовчання,
Злочинні закони, нахабні знущання,
Самотній Янгол поряд опустився
І мовчки став дивитись в мої очі.
З його очей на мене сум полився,
Тоскніший за пітьму глухої ночі.
На крилах пір’я ледве тріпотіло,
Туманом білосніжним коливалось.