Тінь ...
Втомлена, зламана, зморена, змучена
Впала душа у безодню засмучена.
Довго літала у пошуках благості
Щоб доторкнутись до Божої радості.
Довго волала про милість із ласкою,
Марила милою дивною казкою.
Україно моя, безталанна нещасна країна.
Чом народ твій мовчить плазуном на догоду чортам ?
Замість краю квітучого в очі впадає руїна
Й зубожіють згорьовані люди нескінченно там.
На родючій землі не росте всенародне єднання
І Свобода і Рівність з Братерством чомусь не ростуть.
Ночью морозной сугробы искристые
В сказку волшебную нас привели.
Первой любви чувства нежные чистые
В Ингерманландии мы обрели.
Зимняя сказка узорами дивными
Нашей любви украшала мечты.
За світлом дня настане ніч,
Пітьма опуститься усюди,
Розставить пастки зусебіч,
Примарами жахати буде.
Полізуть вурдалаки скрізь,
У душу вчепляться кігтями
Зоре моя, зоре ясна, зоре невблаганна.
Доле моя передчасна, доле безталанна.
Нема щастя нема волі моїй Батьківщині,
Знову хоче панувати москаль в Україні.
Запроданцям, посіпакам гроші обіцяє,
Тим хто радо українців на війні вбиває,
В небі синім сонце сяє
Посмішкою свята,
На добро благословляє
Світло розілляте.
Променям радіють люди,
Йде весна з розмаєм,
Над Финским заливом летают вороны,
Они себя чайками мнят,
А в водах прибрежных медузы-горгоны
Русалками зваться хотят.
Они свою прошлую жизнь вспоминают,
Счастливые светлые дни,
Виглядаю його на світанку,
Виглядаю його серед дня.
До глибокої ночі на ганку
Сяйвом Місяць дарує вбрання.
Час марнує усі сподівання
Але в серці надія жива,
Умытая печалью старина.
Давай помянем тех, кто нас не видел.
Кому на долю выпала война.
Их Дьявол за Любовь возненавидел.
Их сила в их любви к земле родной.
Они погибли нас оберегая.
Ветер весенний поглаживал листья зелёные,
Нежно шептал о романтике в дальнем скитании,
Слушали-верили ветру листочки влюблённые,
Грустно вздыхали дрожащие при расставании.
Очень желали листочки полёта свободного,
Чтобы лететь вместе с ветром в любом направлении,
Звезда Ингерманландии горит
Пронзая мрак ночного небосвода.
Сиянием волшебный свет творит,
Которым освящается Свобода.
Она зовёт в свободном мире жить,
В котором нет тиранов и сатрапов,
Мій Бог, не дай мені зомліти
Від туги, суму та журби.
Я слабну ніде правди діти
Від ворожнечі та ганьби.
З ганьби що сил нема на спротив,
Що не чекаю кращих днів,
