Анастасія Стасюк
Шепотіла мені «кохаю!»
В тишину і в оглушливий рев.
Ми гуляли з тобою по краю,
Під шелест самотніх дерев.
Рахували на небі зорі,
Милувалися ясним днем.
Стоїть човен, лихом пробитий
І вода крізь діру затікає
В грізних бурях та штормах побитий
Допомоги від когось чекає.
Все стоїть, а ніхто не приходить,
Чорний метелик - що ж це за диво:
Символізує свободу думок.
Хист неповторний, долю мінливу.
В глухій безодні гучний дзвінок.
Чорний - не відчай, і не потворність!
Чорний - якась незбагнення краса...
Чому мої думки
Сковані виною?
Сам не сплю ночами -
Хочу із тобою.
Хочу, як колись,
Куди б не пішов,
Бачу лиш тебе.
Наче в телешоу
Викрала мене
Свої почуття
Ти танцювала на піску,
Сліди натхненно залишала.
Була зі мною на зв'язку
У сварці стомлено мовчала.
І хоч тремтіли твої плечі
Чорнильна темінь ночі поглине кольори,
Заб'ють на сполох дзвони, охоплені іржею.
Шукатимуть тебе, проте втікаєш ти,
Поглинута недолею своєю.
Ітимуть за тобою шляхами не з легких -
У душі тривога
Не дає мені спокою.
Хочеться проснутись
Знову поряд із тобою
Щоб знайомі, ніжні руки
У своїх долонях ти весну тримав,
Очі темно-карі в душу заглядали .
Поглядом холодним зорі малював,
На серцях у тих, що тебе кохали.
Килим розпростерся між високих трав
Зачерпнуть скривавлені долоні
Мертвої води із джерела.
На папері, де малюють долі
Вирок хуртовина замела.
Не розтопить лід на блідій шкірі
Він бачив її очі
Кожнісінької ночі
В мотивах своїх снів.
Гарячим шоколадом
Топив холодне серце
І не знаходив слів.
Сизі хмари мчать внікуди
Забирають з собою слова.
Ті, що вчасно сказать не змогли,
Ті, що їх і на думці нема.
Забирають в небесні простори,