Юра Орловський
Поміж станцією «Арсенальна»,
Де наліво дорога (якщо йти з метро),
І Печерською Лаврою душеєднальне
Є місце, що зцілює, живить нутро.
Найбільше корисне – у «бабине літо»,
Сімка ти. Ну що тут ще сказати?
А це число ніяк не перепреш.
Тобі потрібно все контролювати,
А скрупульозністю із ніг мерця зірвеш.
П'ятірка я. Ну що тут ще сказати?
Було, іду по вулиці і, ненароком,
Пронизуюся поглядом чужим.
Телепортуюся крізь око оком
У душу синтезом чуднИм.
Немовби струмом переймаю
Такі вечори нізащО не відлинуть.
Сконає і тіло і навіть думки.
Людина народжена,врешті, загинуть,
Та ці вечори не бояться пітьми.
У них ні «а вчора», у них ні «а завтра»,
п'ятий поверх вартовою вежею
вікна настіж щілини у вічність
холодними пальцями рук відстежую
струн і самотності звиклу незвичність
між кришкою piano і флажолетом
Дім – це для повернення і покидання,
Взаємопорятунку в настрої скрутнім,
Всерозуміючого вчасного мовчання
І сміху щирого й лункого наче грім.
Це дім.