Назарій Шкрібляк
Ми народившись, сумуєм і радієм,
Немов картину, пишемо життя.
І здійснюючи те, про що так свято мрієм,
Ми поринаєм мовчки в небуття.
Хто б ти не був, ти завжди дякуй Богу,
Кохання нашого, боїться навіть час,
Його не змиють води океана.
Стріли Любові пронизували нас,
Й серце назвало, Твоє ім'я, Кохана.
В душі моїй, немов тонка Лілея,
Будь Ангелом і крилами моїми,
Якими миттю, помчу на небеса.
З небес дивитимусь, очима я твоїми,
Бо неземною, є твоя краса.
А на землі, ти будеш жити вічно,
Так хочеться пройтися під дощем,
І мовчки глянути в ласкаві, карі очі,
Торкутись губ, солодших за вишневий джем,
І танути в обіймах, від ранку і до ночі..
Хоч і від мене ти за кілометри,
З давніх часів, шукаємо ми Бога
І віримо в загробне те життя.
Важливим є, життєва щоб дорога,
Проходила по стежці каяття.
Ми каємось за злії наші вчинки,
Ой, скажу Вам, добродії,
Що на серці маю,
Але з чого тут почати,
Сам уже не знаю.
Дуже хочу я донести
