Максим Марков
Втопи мене в своєму морі,
один з найкращий моїх снів.
Я прокидатися не хочу,
таки і спав би сотні днів.
В твоїх обіймах потопаю,
Люби мене, люби так,
як нікого іще не любила.
І ніби маленький їжак,
я буду поруч, назавжди для тебе, мила.
Нумо радіти разом,
Напої мене ртуттю,
я сиджу, не пручаюсь.
Відчинивши ворота,
помилився і каюсь.
Обезкров моє тіло,
Цінуйте тих, хто поруч з вами є,
хто любить вас, підтримує у скруті.
Хто опустити руки не дає,
і з ким разом завжди дійдеш до суті.
Цінуйте тих, хто любить тільки вас,
А сонце вже давно не сходить з неба,
ховається за хмарами роки.
Деревам його промені так треба,
на них кричать, хитаючись круки.
Краплі дощу великі і холодні,
Я хочу исчезнуть из мира,
раствориться в тени и пространстве.
Ведь надежна вновь не сотворима,
бедно жить можно даже в богатстве.
Я хочу окунуться туда,
Моя любовь с большими карими глазами,
маленьким носиком, и узкими губами.
Эту любовь не описать словами,
о ней я говорить могу годами.
Моя любовь - кудрявая малышка,
Я всі роки запишу в один день,
і всі слова зіжму у один звук.
Щоночі буду додавать пісень,
сидітиму в кутку, немов павук.
Я всіх людей зберу у одну тінь,
Не накуренный я, и не пьян,
просто сытый и малость не весел.
На праздничном ужине вижу изъян,
недостаточно много пустующих кресел.
Ночной город сияет не много , не мало,
Наша любов завершиться у моря,
спокійні хвилі терлись об пісок.
Яка би не була в нас доля,
назавжди шлях не йтиме до зірок.
Наша любов закінчиться в тумані,
Цигарка, цигарка, спокій,
келих за келихом, біль.
В кімнаті, немов у шафі,
сидиш і мовчиш, мов міль.
Година, година, холод,
Симпатичні, ніби відьми,
балакучі, ніби птахи,
неповторні, ніби фільми,
з ними зорі, мов комахи.
Емоційні, ніби шторми,
