Максим Марков
Она вскрылась сегодняшней ночью,
пока я так невинно спал.
Свою душу измучала волчью,
я с утра пробежал весь квартал.
Я избил полицейского в форме,
Ваше життя - суцільна лажа,
не бачу сенсу плити по шаблону.
І доки хтось стирає з пики сажу,
з келихом квасу йтиму до балкону.
Я не бажаю жити до століття,
Симпатичні, ніби відьми,
балакучі, ніби птахи,
неповторні, ніби фільми,
з ними зорі, мов комахи.
Емоційні, ніби шторми,
Там, де зорі сяють яскравіше,
і навколо чистий горизонт.
Там і серце б‘ється повільніше,
у душі відновлюєш ремонт.
Давай на відстані,
у сотні миль.
Ми обміняємось,
повітряним цілунком.
І лиш тоді,
Я всё вижу по твоим глазам,
и нету смысла больше врать.
Поздно жать ногой по тормозам,
спорткар любви разбился, не собрать.
В твоих бездонных глазках вижу страх,
Я всі роки запишу в один день,
і всі слова зіжму у один звук.
Щоночі буду додавать пісень,
сидітиму в кутку, немов павук.
Я всіх людей зберу у одну тінь,
Стрибай, мерщій,
чого ти ждеш?
Чого танцюєш,
а не п'єш?
Бачиш салюти,
Вы любите друг-друга вечность,
вместе радуйтесь ещё больше.
Ощутите всю дней быстротечность,
проживите вдвоём подольше.
И души в любимом не чая,
Ещё один день мною прожит,
а большего мне и не надо.
По ночам моё сердце всё гложет,
мыслей всплеск, ожидая парада.
И я на день, но ближе к чему-то,
Простягну тобі руку - тримайся,
простягну пістолета - стріляй.
Поки поруч стою, не лякайся,
ти цим світом прекрасним гуляй.
Простянгу тобі лезо - так ріж,
Я кричу «на добраніч, цей Світ!»,
і лиш чую своє «вже світанок!».
Я усім передам лиш «привіт»,
не прокинусь я більше на ранок!