Ірина Білінська
Тьмяніє світ
засніжених вершин
і памороззю бíлить
мої скроні.
Напевно, Бог
навмисно залишив
Мій хлопчику, завершиться війна.
Перемагати темінь – наша доля.
Нехай, у нас з тобою дивні ролі, -
Усесвіт знає справжні імена.
Хто я без тебе?
Хто без мене ти?
Не бійся, моя дівчинко, що схибиш - говори.
Твоя недосконалість - лише умова гри.
Прийми свої недоліки.
Усе собі прости.
О, як прекрасно вірити у себе і рости!
Тебе нема -
і гаснуть ліхтарі.
Старіє серпень,
огортає втома...
Лиш дві зорі -
надією вгорі.
Прикинутись мертвим
уже не пройже -
зробити лишається вибір:
ти - світло,
ти - сонце,
ти - радість і день...
Чи, може, диявольський вибрик?..
