Ігор Олюха
Шумить береза за вікном,
Вітер тихо віє.
Триває літечко кругом,
Зірка ледве мріє.
О дню утомний і пекучий!
Лагідна і скромна,
Сіла поруч ти,
І усмíшка томна —
Ліпша наготи.
Очі опустивши,
Вох, сьлёзы лью, у горы лью!
Няхай ў тасьце, як труп, згнію;
Ўтечу я ад усех людзей
І дух звальню з грудзей.
Ён зьнік, па ім журусь,
Ўжо з ім да скону не сыйдусь.
Нехай течуть гарячі сльо́зи
З моїх понуро тьмяних віч,
Хай опов’ють криваві ло́зи
Мою могилу сюю ніч.
Хоч молодий, безсилий,
וּמִי הָאִישׁ אֲשֶׁר נָטַע כֶּרֶם וְלֹא חִלְּלוֹ יֵלֵךְ וְיָשֹׁב
לְבֵיתוֹ פֶּן יָמוּת בַּמִּלְחָמָה וְאִישׁ אַחֵר יְחַלְּלֶנּו
(Deuteronomium, XX, VI)
На довгу лекцію спішила
Студентська рясноцвітна юнь.
Люблю́ гуляти коло ставу
В по́ру веснянý
І позирати на яскраву
Вишню далину.
Люблю лічити сиві хмари,
Тече рікою наша кров.
Ми битись будемо до згину,
Всі оддамо за Україну
Своє життя, свою любов!
Не ско́рять нас московські стрíли,
Мене торкатися сердець.
Тебе безсмертного звучи,
Молю як найвірніший жрець.
Разити кожного і всіх,
Будити лють, і страх, і сміх,
Своїм граблям.
Юначе, мудрих слів послухай
І на чорнявий ус мотай,
На чай тепленький тихо дмухай
І вбік голівки не звертай.
Із пекла вийду і свободу
Я принесу своєму роду.
На горло долі наступлю
І горе в щастя переллю.
Сплету із пут собі вінок
Страшить мене прийдешня далеч,
Ново́го дня лякає світ.
Чи зможу я, уже не малеч,
Почати свій свободний літ?
Між дíтьми у літах дозрілих
До себе колишнього.
О, не жалій за прикрості юначі:
Минулися навік, без вороття.
Далекі дні і ночі в го́рі й пла́чі
Нехай відíйдуть в темне забуття.
