Жаль
До себе колишнього.
О, не жалій за прикрості юначі:
Минулися навік, без вороття.
Далекі дні і ночі в го́рі й пла́чі
Нехай відíйдуть в темне забуття.
О, не сумуй, що зовсім, без остачі,
Згубились перші чисті почуття.
Нехай ніякі злигодні й невдачі
Не будять більш у серці каяття.
Чомý тікаєш ти свойо́го щастя?
Хто закував, скажи, тобі зап’ястя
В тяжкí окови з болю й сліз?
Як без води всихає верболіз,
Як зав’ядають без проміння квіти,
Так мре душа, не вміючи радіти.
