Анна-Марія Тиха
Нумо мовчатимемо? Так, як ще ніколи
Ми не мовчали будучи у тишині.
Сьогодні перестану говорити
Наскільки ти важливим є мені.
А завтра вранці навіть не згадаю,
Чи був ти взагалі в моїм житті.
Весна.. Вже у саду відцвів бузок.
Той аромат так голову дурманить...
Більше не брешу "Все у мене ок",
І більше не живу в своїм обмані.
Спокою душа моя шукає
Закохані у волю й у природу,
Прощаємося в сні і наяву:
Шляхи давно й далеко розійшлися,
Не пролунає більше те "люблю".
Переплітались нитки долі надто довго,
Їх підганяв безжальний вічний час.
Ти пив холодний американо без цукру,
Не любив дощ і не читав новини —
Повна моя протилежність, що зачепила душу
І почуття старі наново оживила.
Тебе цікавили наукові дослідження та статті.
Я читала сумні новели й любовні романи.
Життя. Сценарії і сцена.
А за лаштунками Вона.
В ряді останньому ліворуч...
А очі, серце... А душа!
Вона немовби із картини
Мальована, до німоти.
На вокзалі холодний зимовий ранок.
Наче привид йду повз чужих людей.
Галас: звук рейок, вагонних фіранок,
Стукіт валіз й безлічі інших речей.
Заходжу в свій вагон повільно,
Сідаю, заплющую очі і думаю що робити.
Голова не тримає спогадів...
What was our love made for?
Вже рік минув, бо час летить нестримно.
І ти забув мене як золото нецінне.
