Ти, якого я більше не побачу
Ти пив холодний американо без цукру,
Не любив дощ і не читав новини —
Повна моя протилежність, що зачепила душу
І почуття старі наново оживила.
Тебе цікавили наукові дослідження та статті.
Я читала сумні новели й любовні романи.
Ти говорив, що думки мої банально прості,
Чим щоразу сипав сіль на незагоєні рани.
Я шукала зустрічі з тобою, бодай нагоди
Побачити тебе серед натовпу здалеку,
Кілька слів від тебе вже були нагородою,
Які повторяла вже напам'ять їх знаючи.
Ти вважав мене наївною і дитячою.
Я ж бачила у тобі лише зрілість.
Відповідь твоя вже була очевидною,
Та все ж я надіялася на щирість.
Я писала тобі листи, але боялася їх показати.
Вони назавжди залишаться в моїй шухляді,
Будуть дуже довго-довго адресата чекати,
З моїми щирими признаннями на білому папері.
Ти будеш і далі мене не помічати,
Казатимеш, що мені ще рости і рости.
А я буду з нетерпінням чекати,
Коли все нарешті зрозумієш ти.
Ти ще не знаєш, що поїду я в місто,
Де, мабуть, зустріну нових щирих людей,
Де в мене буде багато спогадів чистих,
Спокійних днів і тихих без тебе ночей.
Залишиться мій гарячий американо з цукром,
Сірі осінні дощові дні та газетні новини.
Я буду далеко-далеко від тебе
І вже по-новому стара людина...
