Андрій Штонда
Ти так далеко і я також,
Але ця відстань не страшить.
Чекаю слів твоїх, як скажеш —
Це найсолодша моя мить.
Нехай я бачу фотокарту,
Я лежу у ліжку весь в холодному поту,
Все це вже не смішно, так і з розуму зійду.
В темряві безслівній відчуваю серця стук,
Десь в моїй квартирі пролунав жахливий звук.
Зір мій пав у двері там чорніє темнота,
Я сиджу і згадую минуле,
Все так порожньо і сумно водночас.
Хворобливе і незрозуміле
Відчуття, що не лікує час.
Відчуття, що поглинає душу,
Я не можу всидіти на місці,
Цілий день в думках про дивний сон.
Як у спальні любий голос співав пісні,
Ніби взявши мою душу у полон.
Темні форми розум мій душили,
Вже вечір, та ще щось світає
На краю, та що ж це палає?
Птах дивний із золота в серці
Свій дух знову збирає.
Розбитий у попіл ще в день він лежав
Ми маємо змогу сказати про день
Коли згасне сонце.
Але невідомість укрита ще тінню:
Незнання себе і так буде постійно.
Допоки живем і бачим сонце
Шрами від тортур,
Що лишили кати на українських тілах.
Шрами від куль,
Які випустив на розстрілі червоний солдат.
Рана на серці,
Що так щедро засипана сіллю зневіри.
Вогник у мороку світить,
Плавиться воск і тече.
Життя чиєсь на рахунку,
Вирішина доля та вже.
Полум'я тухне буває –
Наростає загроза чорного дня,
Ні, не того що ми би чекали.
Це війна між людьми, небезпечна війна,
Лиш погрози в повітрі звучали.
Бо в руках одного долі сотні життів,
В моїй кишені ще лежить світлина,
На ній зображено момент з минулого життя.
Це дівчина таємна й чарівлива,
Колись до цього погляду тягнувся я.
Та спогади мені лиш викликають сором,
Повен життя, горить твоє натхнення,
Шкала бадьорості вже ллється через край.
Мастак великий цього сьогодення,
Нікого кращого за тебе не шукай.
Та пам'ятай, що може стати прикро,
Розмінна монета - зелений мідняк
Вкритий шрамами цінних історій.
Свою долю валюти давно він прийняв
У мішечку дзвеніти в неволі.
Купа міді ціна потаємних речей,
