Володимир Каразуб: Все стихи автора

Все стихи Оригиналы Переводы

« ‹ 1 2 3 4 5 6 7 8

…

› »

Живі дерева

Він йшов у ліс по дрова і вертався

Зі скіпками під нігтями й тягнув

Прив’язані до ровера шнурками

Порізані гілки і по дорозі

Встромляв зустрічним, словом, шпичаки,

Мов бив наввипередки, щоб його заняття

Володимир Каразуб

Сонет ІV

Чи ж я не раб розгойданих жадань,

Чи ж я не риба, що поймають сіті

Твого мережива і темних поривань,

Що наче ніч владарствують на світі.

Якщо покора схрещених зап’ясть,

Принадна юнь шовкових перс та стегон,

Володимир Каразуб

Хвиля

Неосяжна повнота очей твоїх, серця, жестів твоєї душі

Що й на кутику вуст підносилась лиха погорда

Дратівливої жінки, яка цитькала олівцю

Мого погляду,

Що описував зустріч немов би складав молитву.

Сумно, сумно, як сумно

Володимир Каразуб

Прочитай мені повість в глуху, середземну ніч

Прочитай мені повість в глуху, середземну ніч,

Про людей, що зазвичай вдаються до компромісів,

Про романтиків, що впадають у крайнощі видихаючи вірш,

Про дощі у державі, що змінюється за кулісами.

Про те, як показує мухи чиясь донька,

І про те, що книги в рядах де класична музика,

by Володимир Каразуб

Еротичні прихистки

Коли писатимеш стиглі вірші

Про темні прихистки конкубіни,

Все, те, шо ховають глибокі ніші

Почують вуха, що слухають стіни.

Вони розкажуть про тебе іншим,

Змалюють почуте в розпусних картинах,

Володимир Каразуб

Трейлер

Цей фільм нарочито почнеться зі зливи,

Там буде жінка, шо прийде з майбутнього,

Але нічого не зможе змінити.

Все буде так, як повинно бути.

І прийде герой до розпусного міста,

Зустріне бідну, залежну дівку

Володимир Каразуб

Меридіан

Тиша завжди залишає натяки на

Продовження слів,

Або на продовження фраз,

Або розсилає чорних птахів

Щоб ти роздивився нотний стан.

Щоб ти роздивився її мотив

Володимир Каразуб

Сутінки

Сутінки відтепер приємніші.

Світло люстри одягає предмети у тьмяні ризи,

І можливо тому відвертаєш від променів очі,

Аби не бачити гострих ребер,

Рівнобедрених конструкцій архітектури, облич,

Що зникають у перспективі запилюжених вулиць,

Володимир Каразуб

Українська пектораль

Щось невиразне сковує гори,

тихим шелестом тихий обрій,

мов спікається голодомором

в карих, вкрадених сонцем очах,

хліб насушний. Слов’янською чашею,

Володимир Каразуб

Акведук

На світлині – ти.

Ще така юна. Вродлива. Чиста,

Як кольорові вітражі собору у променях сонця.

Червона сукня на тонких бретельках,

Зелений пояс.

Прозорий подих літнього простору, свіжості.

Володимир Каразуб

Тут від ратуші на квадратній площі

Тут від ратуші на квадратній площі,

Що годує нічних метеликів,

В ніч блукають всі тіні парами,

Що корінням ростуть з алей.

Авроро, між цими фасадами,

Володимир Каразуб

Маяк

Дивися, кохана, он там вже немає берега,

Немає морського повітря, ні віддиху хвиль,

Там самотній маяк обступили зелені дерева,

І у ніч він без світла, намарно у полі стоїть.

Я подам тобі руку — ходімо нагору поглянути,

Як далеко вдивляється вежа цього маяка,

Володимир Каразуб