Володимир Каразуб: Все стихи автора

Все стихи Оригиналы Переводы

« ‹

…

22 23 24 25 26 27 28 29 30

…

› »

Пані Євніка

Пані Євніка любила сонце,

Любила море і теплий пісок.

Гуляти в легкому платті безсоння

Вітер міняючи на пасок

Тонкої, манірної талії. Місто

Стелило Їй площі гарячі до ніг

Володимир Каразуб

Симфонія №7

На бретельках твоїх сновидінь

Дихає легко

Пломінь,

Медовий духом,

Як сонцем вагітний

Володимир Каразуб

Відро

Причина бурі чи у гніві брів,

Чи в гніві їх – війни мерзенне тло?!

Кричать безумці, як бракує слів:

Віддайте нам поцуплене відро!

А справа врешті-решт не у відрі,

Історія — гончар, що місить глей,

Володимир Каразуб

За кулісами

В кімнаті надто багато світла

Він затягує вікно блякло-зеленою шторою.

Кімната тьмяніє. Саме таке у нього відчуття, —

Відчуття півсну, бажання сховатися,

Але все ще чути переспів птахів на залитій сонцем вулиці.

«Все це умовності», — думає він пригадуючи будинок

Володимир Каразуб

Твій голос

Він подумки схопився за голос теплий.

Навпроти вечірнього сонця початку осені,

За його плечима розсіювалась мала циферблатна стрілка,

Без хвилинної стрілки.

З її ходою,

А точніше, з її відходом виникали питання,

Володимир Каразуб

Панна

Звивайте сни у свитки пелюсткові

Як ніч весни в безсонні має вади,

І вадить більше, як слова любові

Бажаючи поцупити в троянди

Її чесноту. Світ у тім захланний,

І кожному із двох дарує вміння:

Володимир Каразуб

Холодна чаша тіні

Холодна чаша тіні вихлюпується до ніг

На розі Спекотного закапелка червня і вузького двору будинку,

І блакитний денний метелик тріпоче поряд

Наче легкий подих вітру оживив його крила

На сукні дівчини і залицяється тепер із примхливою насмішкою

Витіювато втікаючи від твого погляду, —

Володимир Каразуб

Колиска

Чорний холод дме із лісу

Шепіт снів гойда на кронах,

Кличе він до свого лона,

Криком сов і темним тріском.

Там твоя висить колиска,

by Володимир Каразуб

Кружіння люстри

Зрештою, це всього лишень дитинний страх,

Жах перед кружінням люстри,

Заціпеніння.

Оплески, що не стихають, немов би у твоїх руках

Спинити хаос кришталевої світлотіні.

І вона врешті сповільнюється.

Володимир Каразуб

Катафалк

По сірому мосту розлуки

Поволі їде катафалк.

Над ним гроза і небо чорне,

І чорний птах.

Ідуть за ним в плащах широких

Суворі постаті війни,

Володимир Каразуб

Сліди твої ведуть у смугле місто

Сліди твої ведуть у смугле місто,

З рудих дахів якого ллється злива,

І скиглить спинка віденського крісла,

В якому вічність поглядом застила;

За підмальовком гір, в небесних шприхах,

Володимир Каразуб

Діалог в саду

У тім Мінливім саду з якого згодом виростуть багатоповерхівки,

Ми сиділи в альтанці навпроти один одного

І говорили про твою непевність, і про те чому

Ти не можеш дозволити себе полюбити.

Якщо це були відмовки — то, браво! я визнаю —

Гра у щирість вдалася, талант я оцінюю високо,

Володимир Каразуб