Володимир Каразуб: Все стихи автора

Все стихи Оригиналы Переводы

« ‹

…

12 13 14 15 16 17 18 19 20

…

› »

Сто тисяч зір

Коли зберу сто тисяч слів-лампад,

Примружних сонць, сто тисяч зір у ночі,

Як сяйво їх розлиється в строфу

З саду мого зігнавши поторочі

Жаских бешкет;

Володимир Каразуб

Потрібно й надалі вивчати свої серця

Потрібно й надалі вивчати свої серця,

Спостерігати за жестами рук, що пояснюють про кордони

До яких тобі можна, на які посягнути зась.

Бодай доторкнутись вустами чи тяглістю мови.

Для початку навчитись змальовувати краєвид

Вивчати траєкторії птахів, блякле сонце в холодну пору,

Володимир Каразуб

Сліди крил

Там проявляються відбитки крил на білому полотні туману,

І вуста приховують сторінки недописаної повісті.

Недомальоване серце з відкритою кліткою, у кожній кімнаті міста

Зазиває птахів поселитися в його темній обителі.

Там, світанок зазирає до відкритих шухляд закапелків її душі,

Погляди обстрілюють зграї картеччю своєї самотності,

by Володимир Каразуб

Симфонія №2

Ніхто і ніколи не зможе поєднати схлипи миттєвостей,

Що цоркотять в минуле віддаляючись глухим відлунням історії

Чіпляючись за чорну стрічку забуття

І випружинюють з його пустоти словами на денне світло.

Це провалля немає краю до якого

Володимир Каразуб

За межу рядків

Мій обшир роздумів без тебе спорожнів.

Осіннє місто слів до горизонту.

Самотність – це залишитись без снів,

Без променів далекому Плутону

І кутатись у темряву дощів,

Перебирати зір холодний полиск,

Володимир Каразуб

Готель химер

Гойдаєш думи скручені в канати,

Свавіллям яв в колисці сновидінь,

Що снять безстидство втрат і віднайти,

Любові шал, не знають як, бо чинно

Шукають там де тіні освітив

Володимир Каразуб

Мис Любові

Повільно дрейфують слова

По душах в розломах речень.

Серце － півострів гарячих течій,

Розкололось на острови.

На одному із островів

Мис Любові заходить в море,

by Володимир Каразуб

Мара

О, сьогодні вона заговорить тебе.

На ній маска, - маска давня, лиха, потворна,

Вона виходить з куліси розірваної пополам

І в обійми холодні горне.

- Ядолов! Ядолов!

Наче марево, морок марево!

Володимир Каразуб

Безсмертя

Злива тягнула небом грозовий мелос

То виринала китом, що страшно сопів

І жбурляв на землю косяки риб зі свого нутра,

То чіплялась за шевелюри дерев, і струшувала паперівки туги

За мізансценою, шо досі нам не відкрилася,

Але задрапована світлим небом, димкою ночі,

Володимир Каразуб

Кружіння люстри

Зрештою, це всього лишень дитинний страх,

Жах перед кружінням люстри,

Заціпеніння.

Оплески, що не стихають, немов би у твоїх руках

Спинити хаос кришталевої світлотіні.

І вона врешті сповільнюється.

Володимир Каразуб

Метафора

А тепер забери у мови усю її кров,

Щоб кожен рядок став глухою стіною розпачу,

Щоб сонце здавалося біллю старих розмов

А слово — веслом, що постійно гребе до острову.

До острову, подібних якому цілий архіпелаг

У морі самотнього вітру порожніх роздумів,

Володимир Каразуб

Діалог в саду

У тім Мінливім саду з якого згодом виростуть багатоповерхівки,

Ми сиділи в альтанці навпроти один одного

І говорили про твою непевність, і про те чому

Ти не можеш дозволити себе полюбити.

Якщо це були відмовки — то, браво! я визнаю —

Гра у щирість вдалася, талант я оцінюю високо,

Володимир Каразуб