Сергій Гайдак
Ви не вганяйте більш ножів у спину
Не бийте в серце, вас же хтось любив
Не закидайте біль словами без упину
Якщо ніхто за душу не давив
Більш не брешіть собі, що ви кохали
Навіщо крила тим хто не летить
Кому потрібні хвиль пусті надії
Ніхто не знає, як на світі жить
На жаль, ми віковічим наші мрії
Пусте життя і присмак темноти
Від погляду твого по тілу бігають мурахи
І я буваю сам не свій, аж серденько тремтить
Ти біль моя, мій ангел білокрилий, мої страхи
Без тебе, як без кисню не прожить
Я цілий світ поклав би, тобі на долоні
Троянда сохне, без води
Троянда сохне, як і ми
І жар згасає без вугля
Отак погасли ти і я
Цікава звичка є у долі
Не любить жити у неволі
Квітневий дощ, розмиє всю печаль
Душа, немов прокинеться із сплячки
Весни у нас три місяці на жаль
То ж будемо кохати без гарячки
Під яблуней в саду розцвів тюльпан
Ти знаєш, я боюсь казати
Як коле в серці і душі
Я можу ніч лежать, не спати
Писать тобі свої вірші
Ти знаєш, страшно в світі жити
А знаєш, я тебе люблю
За біль люблю, що причинила
Люблю за те, що без жалю
Не раз мене уже убила
А знаєш, я тебе кохав
І пестить ранок кінчики волосся
Годинник перейшов на літній час
Поспішні кроки, перший промінь сонця
Мені б твій поцілунок ще хоч раз
По вулиці цей шум автомобілів
І стук за стуком, все життя
Як бій курантів циферблата
Ритмічний крик серцебиття
В очах вогонь, в душі соната
І так живемо, наче в сні
Поїду я за небокрай
Поїду я і заночую
Моя ти мила не зітхай
Бо більше я тебе не чую
Поїду я і загублюсь
Я хочу стати гарним татом
Кохати, пестить немовля
Не досипать ночей багато
Та зігрівать теплом щодня
Вночі читати колискову
Не залікує подорожник серця рани
І не латає шрами взимку теплий чай
Не зацвітуть на холоді в саду тюльпани
Та все ж ми вірим в казку зазвичай
Не процідити через біль душевні муки
